По сторінкам історії УПА,Голландці в УПА. Як утікачі з концтабору знайшли прихисток у повстанців

Неймовірна історія порятунку голландських офіцерів доводить, наскільки потужним стимулом може бути бажання жити вільним. Під час Другої світової війни антифашистські рухи Опору намагалися сприяти військам антигітлерівської коаліції. Якщо не було можливості налагодити безпосередню військову взаємодію, партизани допомагали Союзникам розвідкою чи порятунком їхніх бійців від нацистського полону.
далі тут

НА ЗАМЕТКУ АНТИБАНДЕРОВЦАМ...

ЮРІЙ ШУХЕВИЧ: НЮРНБЕРЗЬКИЙ СУД ВИЗНАВ, ЩО УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ НЕ БУЛИ СОЮЗНИКАМИ ГІТЛЕРА
Польський закон про Інститут національної пам’яті є дискримінаційним для українців як нації, а з іншого боку – і з політичної точки зору. Про це в ефірі програми «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK заявив народний депутат України (фракція Радикальної партії), радянський полів’язень, Герой України Юрій Шухевич. Гість програми, коментуючи підписання президентом Польщі Анджеєм Дудою так званого «антибандерівського закону», яким, зокрема, передбачена кримінальна відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів», зауважив, що прийняттям закону Польща різко зачепила Ізраїль, і ця країна різко відповіла, заявивши, що відкличе посла та багато іншого.  Далі

По сторінкам історії УПА.Життя і смерть сотенного УПА Михайла "Спартана"

Після таємних зустрічей командира УПА з начальником оперативної групи НКВД капітаном Кокоріним останній почав допомагати повстанцям. І коли на вокзалі в Коломиї його вели пероном, капітан устиг крикнути: “Алексей, меня арестовали за Спартана!” 52 роки тому, 2 лютого 1950 року в селі Іванівцях (Коломиївський район Івано-Франківщини) в криївці, облаштованій у родинній хаті сотенного "Спартана" — Москалюка Михайла, загинули сам сотенний, його дружина Бойчук-Москалюк Ольга і ординарець Прокіп Рибчук “Лис” із Печеніжина.
Детальніше тут

По сторінкам історії УПА.Марія Мацишин – лицар Срібного Хреста Заслуги УПА

Народилася вона в 1928-1930(?) році в Новому Самборі, що нині на Львівщині. Марія – найстарша з 5 дітей: були також Богдан, Надія, Дзюнка і ще одна сестра. Мати померла в 1939 р. від випадку з електрикою. Батько Володимир був м’ясаром, а дідо мав склеп із образами. Літом 1944 р. батько з дітьми відходив на еміграцію, бо мав досить перших більшовиків в 1939–1941 рр. Але в околицях Перемишля якось відлучився від дітей. Тоді Марія з дітьми повернула до дідуся в Самбір. Аж десь у 1947 р. батько якоюсь окружною дорогою дав про себе знати, що проживає в Польщі. У 1944–1946 рр. Марія навчалася у 8-мому, згодом у 9-му класі. Рівночасно належала до підпільної ланки розвідниць у мережі СБ ОУН. У січні–лютому 1946 р. під час так званої “Великої блокади” й підготовки до радянських виборів Марія часто наліплювала у місті противиборчі листівки і плакати.

По сторінкам історії УПА.Петро “Бистрий” Хамчук

12 січня 1948 р. у бою з більшовиками загинув один із кращих старшин УПА воєнної округи “Лисоня” Петро Хамчук (“Бистрий”, “Гайдамак”, “Рубай-Гад”). Постать П. Хамчука досить відома в українському визвольному русі, проте його життєпис і досі залишається надзвичайно скупим, а іноді й суперечливим. Народився Петро Хамчук 1918 р. у с. Великі Чорнокінці на Чортківщині, де й закінчив початкову школу. Змалку був завзятим спортсменом. Середню освіту здобув навчаючись у Чортківській гімназії, яку із приходом радянської влади у вересні 1939 р. перейменували на педагогічну школу. У 1940 р. потрапив під призов до лав РСЧА, де мабуть навчався у школі молодших командирів у Маріуполі. За не перевіреними відомостями, під час німецько-радянської війни у 1941 р. був командиром танка, за іншими ж даними служив у артилерії. У тому ж році опинився у німецькому полоні, де згодом працював у таборі полонених перекладачем. Звідти переходить на службу в шуцманшафт (охоронні військові відділи при німецькій армії). З частиною “шума” проходив службу в Білорусії, орієнтовно, до осені 1943 р.
детальніше далі 

Клеветникам Украины: Памятник Степану Бандере нерушим!

Бандера несравненно чище Сталина, Чемберлена, Даладье, Итона, Маннергейма, Пилсудского и прочих и прочих. Он не сотрудничал, а противостоял Германии, как и Польше, как и совку, но не имел ни малейших пятнышек сотрудничества с Гитлером. Он не жал фюреру руку, не фотографировался с ним, не писал ему или его соратникам ни единой бумажки. Это является преюдициальным фактом, подтвержденным международным военным трибуналом, решение которого не оспорено и вступило в законную силу. Бандера делал ровно то же, что и знаменитый и почитаемый Маннергейм, только при этом, не имел никого отношения к Гитлеру. И если ставят памятники Маннергейму, то Бандере они должны стоять везде, где он вел свою деятельность и где своим несломленным духом, отстаивал интересы своей родины, воюя с любым оккупантом, независимо от его принадлежности.
Детальніше -тут 

По сторінкам історії УПА,Безстрашний офіцер УПА Гордій Вротновський, псевдонім "Гордієнко"

Вротновський часто ризикував собою за власної ініціативи без санкції командування і взагалі мав схильність діяти самостійно і автономно, не завжди дотримуючись наказів керівництва. Ця риса вдачі ніколи раніше не підводила відважного повстанця, але як наслідок зіграла рокову роль в його житті. 16 травня 1944 року німецькими окупантами був страчений хоробрий офіцер УПА Гордій Вротновський. Про життя і бойовий шлях цієї людини варто розповісти детальніше. Гордій Вротновський народився 14 вересня 1916 року в селі Дубовичи Кролевецкого району Сумської області в сім'ї полковника Армії УНР Костянтина Вротновського-Сивошапки.
детальніше

Олена Теліга— нескорений борець за волю нації

“Життя — це боротьба, а боротьба це справжнє життя” Мужність, честь, гідність — людські чесноти, які так багатогранно і неодноразово возвеличені переважно на прикладах із життя чоловіків. Та в українській історії є жінки, які своїм подвигом змогли піднести власний дух і закарбуватися в народній пам’яті. І серед цього пантеону зайняла своє місце Олена Теліга — українська поетеса, член Організації Український Націоналістів. В чому ж особливість цієї тендітної жінки? Чому її возвеличують як незламного борця за волю нації?
детальніше тут

По сторінкам історії УПА.Страшна помста за нерозділену любов

Кілька років тому вся Україна говорила про село Деревок Любешівського району Волині: на майдані Незалежності у Києві в лютому 2014-го снайпер забрав життя молодого поліщука Едуарда Гриневича. Хлопцеві було 28 років. Проте мало хто знає, що цей патріот повторив долю своєї родички Степаниди Ниципорик, зв’язкової УПА, яка загинула від рук катів-федорівців 1944 року. 
Пішла у ліс за ройовим УПА 
 Уперше цю страшну історію відкрили для молодшого покоління Деревка лише у 1996 році. Цілих шість десятиліть старші люди мовчали. Навіть коли прийшла Незалежність, боязко переглядалися ...
Далі

По сторінкам історії УПА, Кирило Осьмак:підпільний президент

Колишній есер, уродженець Миргородщини став президентом Української головної визвольної ради - підпільного парламенту і уряду, надпартійного органу, який керував визвольною боротьбою УПА.Ки­ри­ло Іва­но­вич Ось­мак на­ро­див­ся 9 трав­ня 1890 ро­ку в міс­теч­ку Ши­ша­ки Мир­го­родсь­ко­го по­ві­ту на Пол­тав­щи­ні. На бе­ре­ги Псла йо­го бать­ко, мі­ща­нин Іван Юхи­мо­вич Ось­ма­ков, пе­ре­ї­хав з Курсь­кої гу­бер­нії.
 детальніше тут

УПА и российские нацистские формирования в годы Второй Мировой войны

УПА (Украинская Повстанческая Армия) была единственной во Второй мировой войне армией, которая ставила заданием защиту украинцев с созданием украинского государства. Сто тысяч воинов УПА выполняли эту задачу, невзирая на численное преимущество врагов. 14 октября 2017 года исполнилось 75 лет со дня создания УПА. Есть смысл рассмотреть особенности в сравнении УПА и Украины, КОНР и России, СССР.
Детальніше тут

По сторінкам історії УПА.ПАРТИЗАНСЬКА ВІЙНА УПА В 1944-1946 РР.

Наближення Червоної Армії поставило перед УПА важке завдання: перейти німецько-радянський фронт і опинитись у більшовицькому тилу. Відступаюча німецька армія не становила вже великої небезпеки для українських повстанців, тим паче, гітлерівці, розуміючи, що УПА буде боротись проти сталінізму, розпочинають звільняти із тюрем раніше заарештованих членів ОУН — С.Бандeру, Я.Стецька, Д.Гнатківську та інших. Коли на Україну дійшла вістка, що німці таки випустили з концтабору Степана Бандеру, Ярослава Стецька й інших націоналістів, то Р. Шухевич скликав в лютому 1945 р. конференцію ОУН.
На фото-группа "УПА-Південь"  офіцерський состав,1947 р. 
детальніше тут

По сторінкам історії УПА,«Про те, що була в УПА, дітям розказала вже аж після незалежності України…»

Із кожним роком їх усе менше. Тих, правдешніх бандерівців, які берегли для нас Україну і знають, як воно — все життя жити із незаслуженим клеймом «бандита» і «зрадника». Ще зовсім недавно братство вояків ОУН–УПА нараховувало тисячі ветеранів, нині їх — сотні. Із них тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях, може, кілька десятків. Ще трохи — і не матимемо в кого спитати: як воно було насправді у ті далекі 40–ві роки? Хтось з українців досі проклинає Бандеру й чекає не дочекається нового Сталіна в Україні. А хтось просто вклякає на коліна й щодня молиться за свій народ, за свою державу. Як наша героїня…
детальніше далі

91-РІЧНИЙ ДИВІЗІЙНИК СС «ГАЛИЧИНА» З ТЕРНОПІЛЬЩИНИ ЙОСИП РАВЛИК: «ЯКБИ МОСКАЛІ ВЗНАЛИ, ДЕ Я ВОЮВАВ, Я ПОЗАЗДРИВ БИ МЕРТВИМ…»

Людські історії — немов осколки — прошивають тебе наскрізь. Деякі проходять навиліт, деякі застрягають у пам’яті і щемлять, щемлять, щемлять… Йому щемить. Уже сімдесят другий рік. Сімдесят два роки не заживає, щоденно кровоточить осколок у нозі – «сувенір» від російського снаряду. І пам'ять кровоточить - теж ніяк не хоче заживати… «Як згадаю, як наші кращі хлопціз "левами" на раменах гинули під Бродами, як москаль нас випалював із рідної землі - люто, безжально, безтямно… Так, як десятки років по тому випалював уже саму згадку про нашу дивізію CC “Галичина», - каже учасник дивізії, 91-річний Йосип Равлик із села Жеребки Підволочиського району.
далі тут

По сторінкам історії УПА. Зворушлива історія про дружбу ведмедя та повстанця УПА

Тенетами світової мережі блукає дивовижне фото: кремезний чоловік несе на своїх плечах величезного ведмедя, що міцно спить. Подекуди світлина доповнюється інформацією, що це вояк УПА зі своїм волохатим побратимом. Історія ця була досліджена Віталієм Манзуренком та Василем Гуменюком. Ще 2007 року на Львівському форумі видавців було презентовано їх книгу “Рейд УПА в Румунію 1949 року”. Саме в цій книзі, яка відкриває маловідомі сторінки українського повстанського руху, розповідається про ці світлини. А увагу до на це звернуло видання “Україна молода”, якому ми завдячуємо цією оповідкою.
далі тут

По сторінкам історії УПА.Один из командиров ОУН-УПА - о «своей правде»

«Странное существо — человек. Сидит в смертной и ждет казнь, но все же мыслит и мечтает. Мечтает, каким должна быть и будет Украина свободным государством.» На фото: Степан Семенюк — один из создателей отрядов УПА, бывший узник, чей смертный приговор заменили на 20 лет лагеря. И один из воинов УПА, оставшихся в живых... Сегодня мы часто говорим о том, кого признать героями — воинов Советской армии или воинов ОУН-УПА? Политологи и историки до сих пор спорят и не могут прийти к консенсусу.
детальніше тут

«Якщо надворі було мінус 51°, на роботу у тайгу не посилали. Але при мінус 50° треба було йти «пахати»…»

Спогади очевидців про те, як сімдесят років тому енкаведисти виселяли галичан до Сибіру — за те, що ті «жили біля лісу, годували «бандьорів». Незабаром колишньому електрику Степану Плонському, що мешкає у Лісниках під Бережанами, виповниться вісімдесят. Чоловік часто згадує тяжке дитинство і таку ж трудну юність, які припали на післявоєнні часи. Коли розповідає про свої пригоди внучці, племінникам, ті сприймають почуте як кіно жахів, - пише Іван Фаріон у статті для «Високого Замку». Їм важко повірити, що у ХХ столітті радянська влада, котра величала себе народною, до їхньої родини та тисяч інших краян ставилася гірше, ніж до худоби…
детальніше далі

По сторінкам історії УПА,Нескорені герої визвольного руху

Правду можна надовго заховати, але не можна зовсім знищити.
І вона повертається до нас у вигляді справжньої історії багатовікової боротьби за незалежність, у якій кожний наступний період успадковує досвід попередніх визвольних змагань. Нині, коли українці знову змушені боротися з московським окупантом, згадаймо славні перемоги наших пращурів. Адже українці здатні на військову звитягу, організованість і перемоги над часто переважаючими силами ворога. Чимало з найбільш переможних битв Армії Нескорених — Української повстанської армії — з радянськими каральними військами (НКВД, СМЕРШ) відбувалися на теренах Тернопільщини.
Далі тут

ПО сторінкам історії УПА.«УСІМ СЕЛОМ ПІШЛИ В УПА…»

У Мізюринцях Шумського району до УПА було причетне майже все населення У селі Мізюринці Шумського району до УПА було причетне майже все населення. Зв’язковими та санітарками були молоді дівчата та навіть діти, - пише «Тернопіль наживо»! Більшість чоловіків воювали із зброєю в руках, жінки шили одяг, в’язале тепле вбрання, готували постанція їжу, переховували поранених, надавали їм першу медичну допомогу. Учасниками національно – визвольних змаганнях стали уродженці та жителі села Андрій Боб’юк, псевдо „Кремінь”; Анатолій Галан, псевдо „Кармелючок”; Петро Коцюк, псевдо „Ворон” – всі вони були воїнами у сотні „Гука” – Федора Мельничука.
Далі

Я зрозумів, хто такі бандерівці, коли побачив, як вони вмирають за Україну!

"Я зрозумів, хто такі бандерівці, коли побачив, як вони вмирають за Україну!" – розповідь колишнього члена загону НКВД про боротьбу з українським національно-визвольним рухом. Упродовж 1944–1947 років він служив в органах Тучинського НКВД. Опісля займався музикою – грав на бандурі, мандоліні, гітарі, балалайці, баяні, сопілці та інших музичних інструментах. Згодом під його керівництвом у селі звели пам'ятник Тарасові Шевченку та перепоховали останки українських повстанців. Звуть його Микола Дем'янюк. Він народився 1928 року. Нині живе у с.Тучин Гощанського району Рівненської області. Про події, свідком яких він став за період перебування на службі в органах НКВД, Микола вирішив розповісти, оскільки "не міг більше носити їх в собі, мусив із кимось про це поділитися".
 Детальніше  ТУТ: