«МОСКАЛІВ МИ БИЛИ, БУДЕМ БИТИ ЗНОВ»: ЯК КОЗАКИ ЗДОБУЛИ ПЕРЕМОГУ У КОНОТОПСЬКІЙ БИТВІ

Битва 1659 року між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і московським військом — з іншого, біля міста Конотопа сучасної Сумської області, — це один із ключових епізодів російсько-української війни 1658—1659 років. Про це широкому загалу в Україні стало відомо зовсім недавно, після проголошення Незалежності. До того битву, яка відбулася лише через п’ять років після «вікопомного акта возз’єднання українського народу з братнім російським народом», правдиво не згадували у жодному підручнику. Росія ж століттями фальшувала українську історію і продовжує це робити. Збереглася кобзарська пісня: «До города Конотопа військо підступало,// Воєвод
Далі

«Розстрілювали усіх тих, у кого знаходили посвідчення, написані українською мовою»

У лютому 1918, тобто 100 років тому, посвідчення українською мовою ледь не коштували життя навіть тим, хто формально очолював радянську владу в Україні. До уваги вирізки із датованих 10 травня 1918 р. свідчень Миколи Скрипника та опублікованих у 1929 спогадів Володимира Затонського:
Джерело

ЕВРЕЙСЬКИЙ ДОКІР ПОЛЯКАМ ЗА "ВОЛИНСЬКУ РІЗАНИНУ"

Поки польські шовіністи, повівшись на кремлівську провокацію, вирішили через 70 років назвати геноцидом відплатні акції українців проти засилля поляків на Волині у 1943 році, на поверхню випливає злочин, який полякам ще довго не змити перед світовою спільнотою.Йдеться про масове вбивство євреїв поляками у селі Єдвабне у Польщі під час Другої світової війни, в липні 1941 р. Довгий час офіційна пропаганда називала винуватців погрому німців, в зоні контролю яких перебувало Єдвабне, проте тепер стало відомо, що основну масу погромників складали поляки, які проживали в навколишніх районах. До війни у Єдвабному мешкало 1600 євреїв, що становило більше половини його населення.
Далі

ПЕРСЬКИЙ БУНТ ЗАПОРОЖЦІВ НА КУБАНІ

Ініціатори переселення запорожців на Кубань: Антін Головатий, Сидір Білий, Захар Чепіга. Пам'ятник у Катеринодарі
 Знищення Запорозької Січі Козацькі вольності були кісткою в горлі московських деспотів, для яких суспільство складалося лише з "государя" та його холопів. По закінченню війни з козацтвом під проводом Омеляна Пугачова царизм розпочав наступ на права козаків за допомогою «кнута и пряника». Царат узяв курс на перетворення усіх козачих загонів Російської імперії на армійські військові підрозділи. Козацька старшина (офіцерство) набували прав на володіння землею та кріпаками. Проведені реформи зупинили національно-визвольний рух козацтва, ба більше – донські, уральські та інші козаки обернулися на охоронців самодержавства.
Далі тут

Лживая Россия: Как "Тартарская Венера" стала "Русской"...

Кремль присвоил себе не только украинскую историю, религию, язык и культуру, но и стер целую нацию, народ, ставший остовом так называемой "русской нации". Читаю статью на одном из многочисленных якобы исторических российских сайтов: "Нескромная красавица с портрета: как русская Венера покорила Париж и затмила французскую императрицу". Читаю и думаю, ну вот как можно с такой легкостью врать? Насколько привычно россияне извращают смысл, перевирают названия, суть событий.
детальніше тут

Учитель чорношличників

Історія маловідомого творця легендарного кінного полку Чорних запорожців сотника Федора Божка та його підпільної боротьби проти більшовиків в Україні 
 Матеріал друкованого видання № 13 (281) від 28 березня, 2013 Кінний полк Чорних запорожців – одна з легендарних частин армії УНР. Його командир – полковник Петро Дяченко із «трохи бандитським», як писали очевидці, обличчям був людиною завзятою. На фронт Першої світової війни пішов рядовим добровольцем, дістав кілька георгіївських нагород і поранень, а 1917 року вже мав звання штабс-капітана й очолював так званий батальйон смерті. Тоді йому виповнилося тільки 23.
далі

Українці в польському концтаборі Явожно, 1945–1949 рр.

Для ув’язнення політичних противників уряд Польської народної республіки використовував колишні нацистські “табори смерті”. У 1944–1947 рр. в Польщі було утворено 1 255 концтаборів і 227 в’язниць, в яких утримували майже 200 тис. осіб [1]. Одним із таких таборів був концтабір у місті Явожно, який до 19 січня 1945 р. існував як філія нацистського концентраційного табору Аушвіц. У лютому цього ж року цей «табір праці» перейшов у підпорядкування відділення в’язниць і таборів воєводського відділу громадської безпеки в Кракові, яким спочатку керував поручик Якуб Хаммершмідт, а згодом – Якуб Халіцкі.
За даними Українського архіву у Варшаві, в концтаборі Явожно 1947 р. було ув’язнено 3 873 особи,з них 2 781 українець (823 жінки, кільканадцять дітей, 22 греко-католицьких та 5 православних священиків). Першою жертвою Явожно став в’язень № 343 Михайло Огарек із с. Чашин Ліського повіту, який помер 14 червня 1947 р. У 1947–1948 рр. найбільше в’язнів (2 610 осіб) походило з Ряшівського, Люблінського та Краківського воєводств. Майже 50 осіб із Лодзького, Катовіцького, Варшавського воєводств прибули до Явожно в рамках заходів щодо «очищення» цих теренів від українців.
детальніше тут 

На Україну знову суне російська орда, зі своїми побрехеньками для ватників про "навіки разом", та "триединый народ"

МАЛОРОС ВИННИЧЕНКО

 Споглядаючи нашу минувшину, помічаєш в словах Головного Отамана одвічний сюжет доленосних періодів української історії. Пригадаймо Хмельниччину, або визвольні змагання 1917-1921 років. Здається ось-ось і перемога, але ні, за багатообіцяючими подіями ховається зла доля. Все йде шкереберть: замість звитяги – поразка, руїна, рабство. Й одвічне: "Чому?" Певну відповідь на це питання може дати одна з ключових постатей визвольних змагань – Володимир Винниченко, а також його ставлення до Петлюри та всього національного руху в цілому.
Юрій Гарматний
далі

Підвали Адміралтейства забиті краденими в України скарбами!

Про Адміралтейство знають всі. Дехто там навіть був. Цей комплекс давно став символом Санкт-Петербургу. Тут знімалося чимало фільмів. Чимало інформації є в Інтернеті. Звичайний туристичний об‘єкт. І в той же час потужна секретна база російських спецслужб, де зберігається колосальний масив історичної інформації. Київські журналісти, які вже кілька років ведуть захопливі розшуки наших культурних цінностей та архівів, викрадених з України, багато разів отримували інформацію про секретні спецхрани в неймовірних підземеллях Адміралтейства. Після 1917 року, більшовики сконцентрували там цінності Російської Імперії, які продавали на Захід. Десь до 1931 року, у тих підвалах були архіви Скоропадського, УНР…
детальніше далі

Береза-Картузька концлагерь де карали українців, про який поляки не хочуть памятати.

Польша вошла в историю как третье в мире государство после СССР и Германии, которое ввело систему концентрационных лагерей. Береза-Картузская была построена как точная копия первого нацистского концлагеря Ориенбург: 5 защитных рядов изгороди из колючей проволоки, широкий ров с водой, проволочная изгородь под высоковольтным напряжением. Углы высокой (около 7 метров) изгороди венчали деревянные сторожевые башни с пулеметными гнездами; масса польской полиции с немецкими овчарками. Истязание узников не уступало немецким и сталинским концлагерям.

Як Армія Крайова на Волині та Галичині, під проводом Сталіна, Рузвельта та Черчиля, різала українців

Нещодавно побачили світ спогади колишнього екзекутора (точніше-ката) з польської Армії Крайової, виконавця смертних вироків, що здійснювалися на безневинних українцях в часі війни і після неї. Маємо на увазі спогади бойовика диверсійного відділу польського національного підпілля Стефана Дембського, що вийшли під назвою «Виконавець» у видавництві «Osrodek KAPTA». Перша назва, тобто «Кат» краще відтворює зміст книжки ніж «Екзекутор», бо розкриває моральне обличчя юнака, який у передвоєнний час виховувався у ненависті до всього українського, а в часі війни і після неї, своє виховання, втілював у життя, вбиваючи (разом з такими ж приятелями) українців, тільки лише за те, що вони були українцями і проживали на своїй, не чужій землі.
детальніше далі

ВОНИ ГОДУВАЛИ І НЕ КРИЧАЛИ " МИ КОРМИЛИ ВСЮ УКРАИНУ!"

У голод 1947-ого західняки годували східняків

1947-й відрізнявся від 1933-го суттєво: селянам можна було шукати хліб. Його дозволили купувати. Тисячі людей зі сходу України рухалися на захід, в Галичину, де колгоспна система ще не встигла угробити сільське господарство. Там східняки вимінювали чи купували хліб у західняків. Хто не міг купити — лишався на заробітки на місяць–два. Відділи УПА отримали наказ від свого командування не чіпати цих людей. Що б не говорили потім на сході про бандерівців, ніхто не може згадати, що вони кривдили цих голодних людей. Того року міліція фіксувала на західноукраїнських залізничних станціях десятки тисяч східняків. Декого з них арештовували й судили за "поширення провокаційних чуток про голод". Але більшості щастило дістати хліба й привезти додому. Зараз інколи східняки кажуть західнякам: "Ми вас годуємо!". Але то вже окрема тема.
детальніше далі

МІФ ПРО СХОЖІСТЬ І БРАТЕРСТВО РОСІЙСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДІВ

Міф про схожість і братерство російського та українського народів, створюваний російськими ідеологами сотні років, сьогодні валиться, як картковий будиночок. Понад 150 років тому професор Київського і Санкт-Петербурзького університетів М.Костомаров видав дослідження про українців і росіян – сьогодні актуальне як ніколи. На Росії люди більш довірливі, ніж в Україні, і вірять владі безумовно, тому легенда про братерство ще жива. А українці, піддавши усе аналізу і критиці, сьогодні майже одноголосно міф про братерство з росіянами викинули зі свого життя, і, здається мені, назавжди. Неприкрита війна Росії проти України переконує навіть глибоких строків в тому, що росіяни та українці далеко не брати і навіть не родичі.
далі тут

ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКЕ ІГО – МІФ ЧИ ДІЙСНІСТЬ?

Що ми знаємо про Татаро-монгольське іго з офіційної російської-радянської історії? Русь Х – ХІІ століття. На величезних просторах від Карпат до Дінця формується могутня, багата держава, з високою культурою, в якій впливи Заходу та Сходу, об’єднуючись, перетворювалися в горнилі власної творчості. Ця держава мала щільні зв’язки з Заходом, входила в життя Західної Європи як рівноправний її член, як її частина. Це була Русь, – майбутня Україна.
детальніше тут

Більшовиків українські селяни вважали лютими ворогами

У відповідь на масові пограбування й репресії російсько-радянської влади українські селяни масово брали до рук зброю Тільки-но нога російського більшовика ступила на українську землю, відразу почалися пограбування селян. У них відбирали останню зернину, прирікаючи на голодну смерть цілі села. Тож українським селянам не залишалося нічого іншого, як чинити опір, який нова влада називала «бандитизмом» Хоч і небагато, але в архівах колишніх радянських спецслужб збереглися документальні підтвердження того, що наші пращури усіляко противилися російсько-більшовицькій владі.
детальніше тут

Кровні брати

Цього скандалу було годі уникнути. Історична політика Польщі останніх років балансувала на межі здорового глузду, непрофесіоналізму та етноцентризму. Єдине, що хоч якось виправдовувало її – це боротьба з перекосами в українській актуальній політиці пам’яті з її глорифікацією ОУН та УПА й спробами релятивізувати історію з етнічними чистками проти польського населення Волині. Спроби Українського інституту національної пам’яті «списати» жертви серед цивільного польського населення на «другу українсько-польську війну» наштовхувалися на посутню критику з польського боку.
далі тут

В БІЙ ПІШЛИ ОДНІ МАЖОРИ.

Про Крути багато нині пишуть. Все в діапазоні від захоплення героями до осуду бездарного вчинку тої влади, що загубила хлопців, але спричинила героїзм. Складаються пісні пишуться дослідження і трактати. Згадують загиблих та виживших, імена яких через червону пошесть були під забороною. А між іншим, ті хлопці під Крутами були синами не бідних людей. По нинішньому – мажорами. Виникає слушне питання: “Чи багато нинішніх мажорів ось так, як це зробили молоді українці під Крутами, встали б на захист свого міста чи містечка?” Ось в цьому їх подвиг.
Далі тут

СЛАВА ГЕРОЯМ КРУТ!

29 січня ми схиляємо голови перед героїчним чином молодих українських патріотів, серед яких були студенти і гімназисти, зовсім юні хлопці, які сто років тому ціною власного життя заступили шлях на столицю щойно проголошеної незалежної Української Народної Республіки окупаційним російсько-більшовицьким військам під станцією Крути. Ця дата є важливим символом для формування наративу з історії національно-визвольних змагань та уроком і джерелом натхнення для прийдешніх поколінь. «Саме від Крут – не тільки психологічно, а й хронологічно – починається в нашім житті тип новітнього українця, тип, що намагається надавати проявам українськості ціни справжнього, вже національного стилю», – наголошував Євген Маланюк.
продовження тут

МІФИ І БРЕХНЯ РАДЯНСЬКО-РОСІЙСЬКОЇЇ ПРОПАГАНДОНІЇ.ОДЕСА, МИКОЛАЇВ, ХЕРСОН НА ІН. – РОСІЙСЬКІ МІСТА, БО ЇХ ЗАСНУВАЛА КАТЕРИНА ІІ

Історична реальність 
Вони настільки ж “російські”, як є “македонскими” або “грецькими” міста Олександрії, засновані Олександром Македонським в Єгипті та Афганістані. Нью-Йорк (Новий Амстердам) тепер також не зовсім голандське місто. Ми могли б звернути нашого читача до докладної краєзнавчої інформації, що розповідає про те, які українські або татарські поселення існували на місці міст/фортець, заснованих внаслідок експансії Російської імперії.
Далі

Симон Петлюра Московська воша. оповідання дядька Семена про те, як московські воші їдять Україну та що з ними треба робити

Щоденна брехня большевицька
 Що тепер правда, а що брехня — святий не розбере! Все переплуталося і догори ногами перевернулося. Колись були й газети правдиві й книжки путящі. Прочитавши їх, чоловік більше знав, уму-розуму вчився, на світ божий ясніше дивився. Тепер тих газет та книжок не дістати, хібащо з-під поли у кого позичиш, бо всі книжки і газети большевики заборонили й не дозволяють їх читати, щоб народ правди з них не довідався. Ховають вони, як злодії правду від людей та примушують нас «свої» газети читати та з «їхніх» книжок учитися, гадаючи, що таким чином заб'ють нам баки, голови затуманять та на свою віру перевернуть. Тільки ж газети їхні і вся писанина їхня така нудна та брехнею підбита, що й простий чоловік перестав уже няти віри большевицькій писанині.